Океан…

20663734_990046677801808_435606936459070897_nДумаючи про тебе, вона розпізнає твоє обличчя на вітрилах судна, що колишеться на хвилях моря. Вас єднає телепатичний зв’язок на рівні відчуттів і думок. Між півднем і північчю.
На її території дощить. На твоїй – серпнева спека. На перетинах ліній серця кілометри – ніщо. Мартини в своєму крику доносять до тебе її ненаписані рядки. Несказані слова.
Листаючи архіви прожитих почуттів, не знаходиш у них нічого схожого на теперішні. Вибух мозку, замикання на рівні інтелектів. У кожному сонячному промені, подуві вітру – вона.
Прибулиця з інших світів перевернула твій усталений устрій життя – вважай, бо летить сторчака. Ти ще самообманюєшся, намагаєшся задовільнятися еспрессо. Бажаючи пити з нею американо.
Вас поєднав Нью Йорк. У якому ви ніколи не були. Ні поокремо. Ні разом. Поїдете, якщо (коли) дійдете до пункту три? Не бійся. Твори. Слухай, як шумить океан…
09.08.2017

ПОРЯТОВАНІ

20621244_988222997984176_4516762032218191299_n

Ув’язнені тобою почуття почуваються затишно, позбавлені людського всезнаття.
У таємницях наших мрій та бажань достатньо простору для вільних польотів удвох.
Розкриваємо кожен власний парашут. Стрибаємо униз і ширяємо понад хмаринами.

Отримані дози адреналіну перевищують допустиму норму. Ситуація виходить з-під контролю.
Тримай мене міцніше у своїх руках. Закрий обійми на замок. Чуєш, будь ласка, не відпускай.
Надмір повітря у легенях запирає дихання. Порятуватися мусимо лише удвох. Унизу – блакитна стрічка велетенського озера. Вітер відносить нас праворуч. Падаємо на берег. Разом.
Пам’ятаєш, як нам тут було особливо вперше удвох?
05.08.2017

ВТЕЧА

20375861_985335894939553_7154674254702274671_n

На тонкому тремтінні твого далекого подиху розправляються мої крила. Не коле під босима ногами стерня.
На натягнутих тятивах недоказаних слів народжуються нові відчуття. Чотирикутник замкнеться двома кутами.
Свобода дій тішить, коли емоції не беруть верх над розумом. А гуляють самі по собі, нанизуючи радість як намистини.
Ти безнадійно намагаєшся втиснути себе у рамки. Ще не вірячи, що їх вже зруйновано надпотужними вітрами.
У виставі на двох акторів для нас зрежисована цілковита імпровізація. “Кохання без правил” – висока гра.
Те, що відбувається за лаштунками, не для очей глядача. Обличчя без масок, слова без яскравих обгорток.
Втеча від себе – втеча в нікуди. Ти просиш мене не запитувати тебе про те, що з нами буде. Задихаюся у потоці твоїх слів.
Відмовляюся від порятунку…
Буде…
…буде усе…
30.07.2017