Не прощайтесь ніколи…

(Пам’яті Л.О.)

Не прощайтесь ніколи: Всесвіт часу не міряє днями
Не прощайтесь ні з ким: всі ми знову зустрінемось десь
У Небесних просторах наші душі контракти уклали
Хто і з ким, хто для кого прибуде в житті цім земнім.

Не прощайтесь ніколи. Залишайте надію на зустріч
Допивайте вино, ставте тільки три крапки в дужках
Вітер двері розчинить в будинки, де жили колись ви
І станцює із пам’яттю найромантичніший вальс.

Не прощайтесь ніколи: у кожного – власні дороги
Як і з ким їх іти: з ким угору, а з ким навпростець.
На світлинах з минулого будемо завжди дітьми ми
А Любов в серцях наших то є найкоштовніший скарб.

04.05.2020

П’ятий вимір

Хитаються стіни. Руйнуються мости.
Невидимі громи розсікають небо
Нас більше немає у нашому “ми”
Минуле трансформувалося в зеро.

Апокаліпсис нас всіх розділив
Позамикав у різних межах планети
Як бджіл посадили у вулики світ,
Як на звірів й птахів накинули тенета.

Спинились години, змішались часи
Бій ведуть сили темряви й світла
Правлячі світу пишуть правила гри,
Визначають матрицю як дійсність.

Далі’, як тобі такий сюрреалізм,
Де сон зловив реальність у сіті?
Проте суть у нього залишилась та ж –
Тобою мальовані езотеричні змісти.

“Народження…” – для глибоких умів
Високий Дух творить нове людство
Нівелює страхи, неспокій, злість
Переносить нас в П’яту сутність.

28.04.2020

На перонах станції Вічність…

На перонах станції Вічність три потяги затримались на мить
У потязі Минуле пасажирів зібралось найбільше:
Там – душі із Всесвіту, які недавно відійшли
І ті, пам’ять про які сягає минулих століть.

Поміж ними не існує розмежування на соціальні класи
У Всесвіті не знають багатіїв, вбогих і середняків
Їхні здобутки міряються довгими кілометражами любові,
Якою вони колись когось збагатили у світі земнім.

А разом із ними, у СВ вагонах, шлях ділять душі живих
Ті, що не вміють чи розівчились бутувати в теперішнім часі
Для них вчорашній дощ веселіший за
нинішнє сонце у вікні
У кожного на те – міх приватних причин.

У потязі Сьогодні не так гамірно, як у першім
Хоча тут місця вистарчило б для усіх живих
У нім жваво спілкуються лише ті, хто живе у моменті зараз
Не зависає у минулому, не турбується про майбутні дні.

У потязі Сьогодні панують відчуття гармонії й спокою.
Тут милуються заходом сонця наприкінці дня
Насолоджуються палахкотінням дров у гірській ватрі
І цінують кожну мить зустрічі як єдиний шанс.

У потязі Майбутнє шумно й емоційно як на чемпіонаті світу
Душі живих воюють за проекти примарних подій
Бронюють квитки у поїздки, яких може ніколи й не бути
І здають в оренду площу власних сьогоднішніх днів.

Вони втрачають стільки ж як і ті, що живуть у минулім
Нова реальність може зіграти з ними недобрий жарт
І одних, і других врятує розсудливий спокій і світло любові
Щире самокаяття і повернення у сьогоднішнє зараз.

Час відправлення. У потязі Минуле відчіпляють вагони.
Душі з Всесвіту прямують у напрямку
“Комедія” Данте.
На пероні залишаються лише СВ із живими, які ностальгуюють
Їм дається вибір – не залишитись у межичассі.

Скасовують відправлення потягу Майбутнє.
Пасажирам оголосили про зміну напрямку руху
Його вагони доєднують до потягу Сьогодні
Чимало пасажирів, штовхаючись, поспішають вийти.

На станції Вічність душі проходять перевірку на неемоційність
На вміння вмикати розсудливий спокій у ситуації небезпеки й тривоги
Їм пропонують комунікування із духовним світом
І лише від них залежить куди вони звідти поїдуть.

08.04.2020

Татусеві

Із відходом Татуся світ розпочав цілковиту і безповоротну руйнацію колишньої реальності. Разом із енергіями та вібраціями Землі змінюється й моя творчість…

А Ви пішли. В далекий край любові
Там із Творцем будуєте мости
Для душ нових, що принесуть з собою
Так як і Ви, проміння світла й доброти.

Відпочивайте. Натрудились вдосталь.
Життєвий шлях пішов за Небокрай
У пам’яті моїй вписались роки,
В яких сміялись й плакали разом.

Той мед, що приносили Ваші бджоли,
Був найсмачніший, найсолодший мед
Він зібраний із Вашою любов’ю
І з побажанням “Довгих добрих літ!”

Мій Пасічник, повстанець, будівничий
Мій Найрідніший із усіх Татусь
Вас обіймаю подумки я міцно
Вам шлю усі цілунки вітряні свої.

Моя любов із Вами пожиттєво
У серці – біль і смуток – у душі
Мільйони слів не сказані лишились
Тепер летять у Небо, Вам услід…

26.02.2020

Океан…

Думаючи про тебе, вона розпізнає твоє обличчя на вітрилах судна, що колишеться на хвилях моря. Вас єднає телепатичний зв’язок на рівні відчуттів і думок. Між півднем і північчю.
На її території дощить. На твоїй – серпнева спека. На перетинах ліній серця кілометри – ніщо. Мартини в своєму крику доносять до тебе її ненаписані рядки. Несказані слова.
Листаючи архіви прожитих почуттів, не знаходиш у них нічого схожого на теперішні. Вибух мозку, замикання на рівні інтелектів. У кожному сонячному промені, подуві вітру – вона.
Прибулиця з інших світів перевернула твій усталений устрій життя – вважай, бо летить сторчака. Ти ще самообманюєшся, намагаєшся задовільнятися еспрессо. Бажаючи пити з нею американо.
Вас поєднав Нью Йорк. У якому ви ніколи не були. Ні поокремо. Ні разом. Поїдете, якщо (коли) дійдете до пункту три? Не бійся. Твори. Слухай, як шумить океан…
09.08.2017

ПОРЯТОВАНІ

Ув’язнені тобою почуття почуваються затишно, позбавлені людського всезнаття.
У таємницях наших мрій та бажань достатньо простору для вільних польотів удвох.
Розкриваємо кожен власний парашут. Стрибаємо униз і ширяємо понад хмаринами.

Отримані дози адреналіну перевищують допустиму норму. Ситуація виходить з-під контролю.
Тримай мене міцніше у своїх руках. Закрий обійми на замок. Чуєш, будь ласка, не відпускай.
Надмір повітря у легенях запирає дихання. Порятуватися мусимо лише удвох. Унизу – блакитна стрічка велетенського озера. Вітер відносить нас праворуч. Падаємо на берег. Разом.
Пам’ятаєш, як нам тут було особливо вперше удвох?
05.08.2017

ВТЕЧА

На тонкому тремтінні твого далекого подиху розправляються мої крила. Не коле під босима ногами стерня.
На натягнутих тятивах недоказаних слів народжуються нові відчуття. Чотирикутник замкнеться двома кутами.
Свобода дій тішить, коли емоції не беруть верх над розумом. А гуляють самі по собі, нанизуючи радість як намистини.
Ти безнадійно намагаєшся втиснути себе у рамки. Ще не вірячи, що їх вже зруйновано надпотужними вітрами.
У виставі на двох акторів для нас зрежисована цілковита імпровізація. “Кохання без правил” – висока гра.
Те, що відбувається за лаштунками, не для очей глядача. Обличчя без масок, слова без яскравих обгорток.
Втеча від себе – втеча в нікуди. Ти просиш мене не запитувати тебе про те, що з нами буде. Задихаюся у потоці твоїх слів.
Відмовляюся від порятунку…
Буде…
…буде усе…
30.07.2017

Благодійна акція “Продай свою книгу – ” допоможи сиротам Авдіївки”

Із Всесвітнім Днем Книги!

“Добра книга як добре приготовлена страва, як добре вистояне вино: справжній смак відчуваєш у процесі і насолоджуєшся ним до кінця. А наступного разу хочеться спробувати знову.

Добра книга не просто втамовує голод читання, а залишає по собі вишуканий післясмак”. Л.О.

.

“Вишневі імпровізації або Те, що невидиме”

Чудова Неділя восхваляння Господа принесла мені гарну звістку. У літературно-мистецькому часописі “ТекстOver” вийшло друком моє оповідання “Вишневі імпровізації або Те, що невидиме”, присвячене пам’яті Лесі Гонгадзе.
Читайте у вільному доступі за посиланням.
Зичу кожному світла і добра!

“Минулої ночі спала погано: часто переверталася з боку на бік. Кілька разів просипалася. Але поміж тим їй щось снилося: якась змістовна короткометражка промайнула перед сонним зором. Напружувала пам’ять, аби згадати, що за дія відбувалася у кольоровому видінні. Марно. Ольга визирнула у вікно. Сонце, схоже, сьогодні працюватиме по узгодженому з дощем погодинному графіку. Впустила у квартиру подих нового дня, переплетений з голубиним туркотінням. За кілька хвилин напівсонну мелодію суботнього ранку розірвали гучні голоси.

“Святість біля неї навіть не проходила”, – різко засудив жіночий голос.

“Що ти кажеш?! Така побожна – кожної неділі у церкві… Матір Терезу з себе зображає”, – здивовано запищав інший…”

Леся Олендій. Вишневі імпровізації або Те, що невидиме…