Шевченко – один із тих небагатьох національних світочів, чий День народження і його образ у кошлатій каракулевій шапці кожен українець знає з дитинства. Вивчаємо на пам’ять його вірші, вдивляємося у його картини, кожен індивідуально відкриваючи для себе образ правнука кошового писаря Запорізької Січі Андрія Безродного з генетично успадкованими від нього козацькою самоповагою, волелюбністю й інтелігентністю.
Леся Олендій, уривок з есею “Фрески”:
“Образ Тараса Григоровича супроводжує мене від народження – на стіні моєї кімнати у батьківській квартирі й нині висить багато десятиліть тому вишитий маминими руками на тоненькому полотні загальнознаний портрет дядька Шевченка у каракулевій шапці. Дивиться на мене своїм суворим поглядом з-під густих брів. У дорослому віці я навчилася з ним розмовляти: “Не треба аж так строго, Тарасе! Я ж знаю, що нам було б про що поговорити: про Україну, літературу, мистецтво, сучасні тенденції в моді. Цьогоріч Твого чорного каракулевого кожуха можна було б замінити на… чорне пальто з каракулевим димчасто-сірим коміром. А може б тобі сподобалася шуба з вовка? Ти ж любив гарне вбрання. Певна, тобі б припали до серця творчість українських сучасників – поетеси Ліни Костенко і картини художника Івана Марчука. Іван Марчук – один із Твоїх численних шанувальників. Він, як і Ти – особливий. Марчук створив “Шевченкіану”, що нараховує 42 картини циклу “Голос моєї душі”. Ти мріяв про хату в Каневі. А він мріє про власний музей, бо має так багато намальованих картин, що для них ні простору майстерні, ні стін не вистарчає”. Найтяжчою була б наша розмова про Батьківщину, її спалені і сплюндровані східні землі, загарбницьки відтятий Крим. Скільки років минуло, а ніби нічого й не змінилося…”
Олександр Крохмалюк, з книги Лесі Олендій “Щляхами академіка волі”
“…для мене Шевченко-художник і Шевченко-поет нероздільні, адже це одна душа тремтіла: де не встиг сказати пензлем, там писав глибоко національні, талановиті, вистраждані і пронизані болем вірші. Здається, душею він міг покрити і сльозами вммти всю Україну. Із біографії Кобзаря відомо, що іноді, працюючи над якимось художнім твором, він на якийсь момент забував про пейзаж, брав клаптик паперу і записував поетичні рядки, які в той момент народилися в його голові.
Мені цікаво було б поспілкуватися з Шевченком, шоб відчути не тільки страждання, якими пронизана вся його творчість, а доброту, світло, звичайні людські бажання.
Мої пейзажі Дніпра я подумки присвятив Тарасові Григоровичу, бо вони глибоко перейняті і його віршами, і його картинами. Мені захотілося не гірше намалювати те, що малював він. Його художня творчість надихає сприймати навколишній світ по-новому, шукати щось цікаве на рідній землі”.
http://elib.nplu.org/object.html?id=3702
На фото – репродукція картини художника Юрія Щаповала
Далі буде…
bookwritehouse 